Усього один ретельно спланований маршрут, і Юлія Бевзенко може змінити твоє сприйняття Києва. Поринаєш у її світ миттєво: коротка історія про Сержа Лифаря, очі сканують неоготичний Будинок з химерами, а її посмішка швидко віддзеркалюється у твоїй власній. У Юлі є особливі прихильності: театр та акторство, які сформували її образ артистичної екскурсоводки та менеджерки Києва. Вона розкриває місто через секретні дворики, прогулянки на електросамокаті та яхтинг на Дніпрі. Ми розмовляємо з Юлею про нішевість, жонглювання на балансборді та літо, яке вона планує провести, лавіруючи між міськими екскурсіями та прогулянками на яхті "Judy".
Це ваш перший сезон з “Judy”?
Другий. Минулого року було 15 прогулянок у вересні та жовтні, тому що дуже пощастило з погодою.
А як з'явилася ідея придбати яхту?
Ми були тиждень в подорожі на яхті по Греції. Нас із Сашею, моїм бойфрендом та партнером, це дуже надихнуло. В Саші з’явилась мрія придбати яхту, і минулого року він її здійснив. Ми вирішили ділитися задоволенням та влаштовувати прогулянки по Дніпру для своїх людей. Для багатьох — це перший досвід на яхті, на воді, особливо в Києві. Нещодавно ми перейшли у новий клуб Рів'єра Ріверсайд, це найкрасивіший яхт клуб Києва. Обожнюємо дарувати людям ці нереальні види. Дивишся на Київ і розумієш, що це — найпрекрасніше місто на планеті.
У вас дуже гармонійний союз.
Ми хотіли займатися якимось проєктом вдвох. Це просто і складно одночасно, але я б ніколи, напевно, не втілила такий задум з кимось крім Саші. У нас повне розуміння у комунікації та сервісі: в плані тактовності, спілкування з гостями, маркетингу. Круто, що нам не треба пояснювати один одному, чому потрібно бути на яхті за дві години до прогулянки, а не за 15 хвилин до старту; коли доречно взяти просекко і випити з гостем, а коли — ні.
Прикраси Mari B, футболка KSENIASCHNAIDER
Я вперше побачила тебе в дії під час Kyivness вікенду, на лекції “5 надихаючих історій про Київ”. Жінка в білому костюмі на сцені, просто “взяла” усіх і веде. Як тобі це вдається?
Ти знаєш, я з 7 років на сцені: дитячий театр, виступи, КВК. “Зайти з книжками на голові в кабінет до завуча” — це про мене. Я обожнюю сцену, увагу до себе і спілкування: на екскурсії, у кадрі. Рідко погоджуюся виступати на якихось заходах, але якщо роблю це — ретельно готуюсь. Не має значення, триває лекція 60 хвилин або 15. 15 хвилин важче підготувати ніж годину, TEDx це підтверджує. Коли ти бачила мене на сцені, я була підготовлена на 1000%. Тому все вийшло.
Ти вчилася на сценарному факультеті. Де саме?
В Києві, в Національній Академії керівних кадрів культури та мистецтв. Це колишні кінофакультети Карпенка-Карого, що знаходяться в Києво-Печерській Лаврі. Там навчаються сценаристи, режисери, хореографи, вокалісти. Я туди вступила, тому що на акторський мене не взяли. Взагалі, я повинна була бути перукарем, адже всі жінки у мене в сім'ї перукарі. Згодом я почала працювати абсолютно на різних роботах і зрозуміла, що навички комунікації, спілкування з людьми — це база.
Я була дівчиною з серйозним обличчям та претензіями до всіх. В якийсь час зрозуміла, що людям спілкуватися зі мною не подобається. І почала змінюватися. Але під час навчання я була ще тією штучкою.
Розкажи про свій бекґраунд? Чим ти займалась до того, як стати екскурсоводом?
Спочатку я працювала в українському Comedy Club. Займалася списками гостей на вечірки та була адміністратором. Ще працювала продавцем суконь, в івент-агенції, на складі іграшок — розклеювала штрих-коди на коробки. Потім стала особистим асистентом у Маргарити Січкар: надіслала їй своє резюме, коли побачила анонс в телевізорі. Далі був досвід у піар відділі «Комсомольської правди» та в «Студії Артемія Лебедєва» в українському офісі, де я працювала менеджеркою. Звідти я вже вийшла з розумінням того, що хочу показувати Київ. Це було бажання «піти за інтересом» і я відправилась у вільне плавання.
Як змінилося твоє мислення, якщо подивитись на Юлю, яка вийшла зі студії Артемія Лебедєва?
Я сьогодні прочитала фразу, яка мені сподобалася, що шлях до успіху йде через розуміння себе. Тобто чим більше я розумію себе, тим більше досягаю бажаного. Девіз Юлі, яка починала, це відвага та чисте дилетантство. Зараз — це вже інтуїція, помножена на закони здорового глузду та професіоналізм. Ось кажуть: «складно зробити перший крок». Не складно, бо ти не знаєш, що на тебе чекає. І робиш, не боїшся. Складно робити другий, третій, сотий крок, бо ти вже зіткнувся з проблемами, нюансами і зворотнім зв’язком.
Вистрілити один раз може у кожного.
Важливо рухатися, щоб наступний крок був краще за попередній. Згодом я відкрила для себе психотерапію: це старт, який розділив ось ці «Юлі» на до і після.
І з чого почалась ця подорож “після”?
Я почала проводити прогулянки, працювати в Музеї історії Києва і вести блог. Мені здається, я була першим екскурсоводом, який почав розповідати професійні історії на фейсбуці й, взагалі, написав на обкладинці слово «блог». Паралельно я створювала різні проєкти, присвячені Києву. Наприклад, “Kyivbox”. Це бокс з квитками на заходи: ти купуєш не знаючи, що всередині. Відкриваєш і розумієш, що завтра ти йдеш на йогу, а післязавтра на концерт. Потім у мене була карта «100 крутих місць Києва», а зараз є проєкт “Шукай”, який я розвиваю: ми встановлюємо бронзові мініскульптури у місті.
Тобто, у 24 роки ти вже була менеджеркою Києва. Вау.
Так, але багато чого навіть тоді було незрозумілим: чи будуть екскурсії, як запланувати щоб були? Як зробити так, щоб клієнти приходили? Саме ті, які подобаються. Тому що кожному професіоналу свій клієнт. Не всім клієнтам потрібна я. Я не історик, не “Києво-Печерська Лавра”. Тобто є «контракт», який виконую я, а є люди, які виконують «контракт» по Києву Михайла Булгакова і дадуть фору мені.
В якийсь момент я зрозуміла, що потрібно відмовлятися від багатьох речей, щоб досягти більшого. Головне — це фокус. Ти не можеш бути одночасно дантистом і екскурсоводом, або співачкою. Тобто, можеш, але тоді прилетить питання: «А в чому ви профі?». Фокус треба робити на нішевості. У мене був мільйон проєктів, всюди я була трудоголіком і процвітала так собі. А потім, коли я стала фокусуватися, це почало приносити свої плоди.
Сучасний підхід до створення екскурсій — це...?
Зрозуміти, що нікому не потрібна екскурсія із сухими фактами від незадоволеного життям гіда. Екскурсовод старої формації взагалі не дивиться на людину: «ви ж до мене прийшли на 3 години? Ось і слухайте, що у мене є».
У екскурсовода має бути маршрут, план. Він приймає рішення, а клієнт з полегшенням дякує за прийняте замість нього рішення. Класно, коли екскурсія підлаштована «під клієнта»: варто дізнатись, чим займається людина, що любить, а що ні. І на екскурсії це використати.
Гід нової формації:
упевнений, що він — фільтр і дозує інформацію;
дає загальне розуміння епохи, а не цифр і дат;
робить в екскурсії перерви;
позиція на рівних: я дізнався і тепер розповідаю вам;
грає в пінг-понг, ставить питання в процесі;
виглядає акуратно і стильно.
Щоб підтримати бесіду в переходах між об’єктами, треба бути в темі в багатьох сферах: діджитал, маркетинг, будівництво, гастрономія, медицина. Я завжди шукаю можливості для розвитку. Вчуся, їжджу в бізнес та лайфстайл кемпи, відвідую заходи абсолютно не з моєї теми. Наприклад, “як відкрити кафе”. Хоча я ніколи не хотіла відкрити кафе. Усе це для того, щоб зазирнути в середовище, познайомитися з людьми. Припустимо, хтось прийде з рестораторів до мене на екскурсію — я зможу підтримати діалог.
Ти ніколи не знаєш, хто зараз перед тобою, але ти повинен мати планку високого рівня як для вчителя із Запоріжжя, так і для експерта як Девід Аллен, що написав «Getting things done».
Як розповісти класну історію?
Тут допоможе звичка рефлексувати, критично мислити та досвід в років п’ять-десять (посміхається). Розповісти історію неупереджено, зі своєї точки зору — найскладніше. Наприклад, на мою думку, Будинок з Химерами є візитною карткою Києва, якщо ми говоримо про архітектурний об'єкт. Гід має проаналізувати історію будинку, біографію особистості, інтерпретувати її й дати гостю “вижимку”. Комусь ти починаєш розповідати довгу історію і бачиш, що він вже позіхає. Тоді ти: «окей, це Будинок з химерами, його побудував Городецький, він жив тут, ходімо». Я люблю спостерігати, як люди вміють фокусуватися. В принципі, сторітелінг про це.
Як виглядає жінка у бізнесі?
Уяви, коли людина жонглює і стоїть на балансборді. Це про вміння поєднувати все з усім.
Стартап — це про проходження подолань, або ж про легкість, якщо це дійсно твоє?
Стартап — це точно не про легкість. Це про невідоме. Тобі невідоме майбутнє, невідомий ти сам. Ти не знаєш своїх можливостей, упереджень, своєї стелі. Вся річ у тому, щоб зрозуміти себе. А це займає багато часу. Якщо мені занадто складно, швидше за все є якийсь баг. Потрібно зазирнути в механізм годинника: якщо не працює стрілка, розкрутити й подивитись чи не злетіла шестерня.
Не все можна встигнути. Але можна встигнути те, що запланував.
Я знаю, що після двогодинної екскурсії мені потрібно ще дві години, щоб відпочити, відповісти на листи, посидіти мовчки. Тоді я можу проводити наступну екскурсію, а не через 15 хвилин починати нову. На початку моєї кар’єри я проводила по 3 екскурсії поспіль, кілька місяців поспіль, а потім мала вигорання. Для того, щоб цього не допустити, потрібно відмовити клієнту, що хоче записатися на екскурсію в день, коли у тебе вже є дві.
Весь час, який я живу в Києві, я живу на Золотих. Рідко буваю десь ще. Цікаво, як ти розкриваєш інші райони міста?
Під час екскурсій я фактично не розкриваю інші райони, крім Золотих воріт. Показую секретні дворики, роблю оглядові тури. Ще ми дивимось Липки, сади і парки на електросамокаті. А от в соціальних мережах я показую різний Київ: екскурсовод має бути очима міста.
Ти могла б виділити свого улюбленого київського персонажа?
Я дуже люблю Сержа Лифаря.
Чим він тобі імпонує?
Тим, що він досяг усього «всупереч». Тобто, я всупереч чогось досягаю і він так само. Звісно, моє «всупереч» і його не порівняти, але мені дуже близька історія Сержа.
Як щодо персонажів Подола, Липок?
Якщо говорити про Поділ, то це підприємець Семен Балабуха, який відродив виробництво «київського сухого варення». Ніхто з Києва без цього варення не виїжджав. Його садиба залишилась, раніше там був ресторан «Старе Запоріжжя», зараз грузинський заклад. На Липках — це Владислав Городецький, архітектор. Були набагато професійніші архітектори, ніж він, але ось з такою енергією, з таким підприємницьким хистом та вмінням робити з лимона лимонад, напевно був тільки він.
Як ти описуєш іноземцям Київ, що це за місто?
Іноземці — найтактовніші клієнти. Показувати їм місто одне задоволення, тому що для них це приголомшливе, смачне місто із чуйними мешканцями та купою заходів. А я завжди кажу, що Київ — це місто небайдужих до нього людей.
Алекс, капітан Judy boat
Фото: Pilipets
Текст: Олена Айгенманн
