Іордан Константініді: Один шанс на перше враження
31 липня

Привіт, Іорданe, радий тебе бачити. Представся, будь ласка.

Привіт Нікіта, мене звуть Іордан Константініді. Сьогодні ми зустрілися з причини того, що я представник магазину «Ogonëk» в Одесі. Я працюю там майже 6 років — страшно уявити, якщо чесно, але від своєї праці я отримую море задоволення. Номінально я директор магазину, а офіційно — різноробочий.

До твого життя в Ogonëk ми ще встигнемо дійти, давай ти розповіси свою історію: як ти докотився до того, що я беру в тебе інтерв’ю?

Тоді треба розповісти, що «привело» мене до одягу. З одягом у мене завжди був тонкий зв'язок, тому що з самого юного віку я вважав, що одяг це спосіб виразити себе, своє відчуття, якийсь свій настрій. Я завжди одягався з великим задоволенням, взагалі в будь-якому віці. Напевно глобальні зміни трапилися, коли я почав одягатися сам, коли в цьому не було батьківського тиску, це було десь в років 11-12. Я сказав батькам:

СТОП, СПАСИБІ ЗА ТЕ, ЩО ВИ РОБИТЕ ДЛЯ МЕНЕ, АЛЕ ДАЛІ Я САМ.

Я почав купувати речі на секонд-хендах, для моєї сім'ї це було дуже дивно. Знаєш, як люди кажуть, що ми можемо собі дозволити нове, так навіщо купувати старі плавки. Але для мене це було більше для кольору, тому що моя мама завжди одягалася дуже яскраво. Вона завжди поєднувала якісь круті речі, але чомусь обмежувала мене у виборі кольору. Тобто я завжди був в якомусь чорному, коричневому, в досить рівних кольорах. Не знаю чому так.

І потім ти дорвався до секонд-хенду і тобі зірвало дах?

Так! Я купував офігенні речі за три копійки. Тобто я міг стояти на зупинці до школи у ментоловій шапці з написом «Coca-Cola» та помаранчевим помпоном. Або я, наприклад, міг купувати собі якісь футболки і переробляти їх: розшивати їх, викладати шпильками на них якісь штуки. У мене було бажання не те щоб дизайнити щось, але одягатися не так як люди навколо мене. В мене був досить нудний шлях до школи і щодня я бачив пекельні картинки, пов'язані з одягом.



Що було потім? Куди твоя любов до одягу тебе привела?


Потім, якось так сталося, що мене знайшов Олег Гладченко (прим. редактора засновник кафе «Make My Cake»), він тоді працював фотографом. Я дивився на його роботи, на моделей і думав: «Боже, як класно, як красиво. Як було б круто, якби я міг так само», мені було років 14. Я поставив десь лайк Олегу і він побачив мою сторінку. Я пам'ятаю, як сьогодні, цей день: я стою і чекаю маршрутку додому, і мені приходить повідомлення від Олега: «Привіт, я хочу тебе пофоткати». У мене по всьому тілу пробігають мурашки, але я розумію, що це те, що потрібно. Коротше кажучи, Олег мене фоткає і тоді у мене починається кар'єра моделі.

Я ЗАВЖДИ РОЗУМІВ, ЩО Я ЗАКОХАНИЙ В РЕЧІ.

З цього моменту моя жага до речей посилюється, у мене з'являється можливість доторкнутися до люкса, в якому мене фотографують, з'являється можливість бути асистентом стиліста. Але мені було завжди нудно бути моделлю, і мені завжди хотілося доторкнутися до речей по іншому. Років 7-8 тому, стартував пілот для чоловічого L'officiel в Україні, і я напросився тоді в асистенти стиліста. Я їздив по всіх магазинах: на київський Пасаж, Burberry, Helen Marlen. Це для мене був кайф неймовірний. Я завжди розумів, що я закоханий в речі.

Це схоже на божевільну залежність, що було далі?

Другим дуже сильним впливом на те, як я прийшов до речей був Вєня Брикалін (прим. редактора — фешн редактор українського журналу «Vogue»). Колись він працював в магазині «Kukla» в Одесі. Він запросив мене до магазина «Kukla», щоб познайомитися. Я приходжу, а там висить Rick Owens, Boris Bidjan Saberi — нереально дорогі речі, до яких я торкаюся і у мене просто відлітає башка, тому що у мене не було такого експірієнсу.

Розумієш, це речі і їх можна зробити з таких тканин, так скроїти, що ти втрачаєш якесь відчуття себе минулого, і з'являється абсолютно нова людина, яка буде в них. Я починаю одягатися там та працювати на речі. Тоді у мене був період Rick Owens, через магазин «Kukla» власне, я ходив з ніг до голови в ньому. Я ходив весь у чорному, в ідеальних речах, і мені здавалося тоді, що я парю над землею.

Тобто ти витрачав усі свої гроші на одяг, я правильно розумію?

Абсолютно вірно. Я їздив на маршрутці, але я був в Rick Owens. У мене до цього дня так, насправді. Тобто, працюючи з речами кожен день, у мене все одно залишаються забаганки, які неможливо перекрити. Є такі бренди, такі тканини, які мене все одно вражають настільки, що я дуже дуже хочу володіти.

Але так, повертаючись до того часу, усі зароблені гроші я залишав в Kukla, купуючи собі футболки, шорти, шкарпетки, кросівки, і мені здавалося, що не було нічого кращого ніж те, що я тоді робив. Тому що це мене дуже сильно надихало, дуже сильно додавало впевненості в собі, хоча у мене і тоді її було хоч відбавляй, тому що я був молодий, працював за кордоном, в Шанхаї.

Ти працював там моделлю?

Так, моя поїздка до Шанхаю була дуже важливим моментом. Те, що я там побачив як модель, як людина, і як юзер — це нереально величезна столиця, яка сильно вплинула на мене.

Давай поговоримо про «Ogonëk», як він трапився у твоєму житті?

Я працював у «Make my cake» (прим. редактора — одеська кав'ярня) і одною з моїх клієнток, класних клієнток, була Віка — засновниця Ogonëk. Вона просто приходила і скуповувала весь холодильник. Мене завжди надихали люди, які вміють витрачати гроші. Це дуже класне відчуття, коли людина не питає, коли людина бере багато, коли людина бере для когось. Вона збирала по 15-20 коробок чого-небудь, і їхала кудись в гості, і я знав, що вона це дарує, що вона це не собі купує їсти або що-небудь. Вона їде це дарувати і радувати людей, поширювати бренд, і тоді, працюючи в Make My Cake, мене це надихало.

Мене завжди надихали люди, які вміють вИтрачати гроші.

Про себе думав: «Було б здорово працювати у Віки». Але що таке «Ogonëk», я навіть уявити собі не міг. Тоді не було сильних соціальних мереж і «Ogonëk» був лише тим, що йшло за Вікою або навіть попереду Віки. Але дивлячись на неї це було очевидно, що це реально офігенний магазин, бо завжди заходила класна жінка у високих брюках, в облягаючому верху на Міні Купері. Вона була з фільму, вона і сьогодні з фільму, але я вже звик, а тоді це було для мене взагалі «Вау».

Як ви знайшли загальний конект?

Так трапилося, що Вікин партнер запросив мене на роботу до неї в кафе і магазин квітів, а через місяць, ми вже зустрічаємося всі втрьох і це була моя друга бесіда з Вікою поза Make My Cake, і Віка вже каже: «Слухай, ми дуже хочемо тебе до себе». Я навіть не роздумуючи відповів, що хочу. Тоді в Ogonëk були заповнені абсолютно всі місця, співробітники як би є, але по ситуативним обставинам я почав працювати SMM-ом. Але значення слова «SMM», я дізнався тільки в цьому році.

Так, я, якщо чесно, SMM-ом тебе не уявляю.

Треба було якось зайти. Типу, знаєш: «Чим я буду займатися, за що гроші отримувати?». Я тоді вже не жив з батьками і потрібно ж шмотки купувати, за щось квартиру знімати і я кажу: «Вік, ну давай я буду займатися соціальними мережами, піаром». Не минає і двох місяців як одна дівчинка їде на море в медовий місяць і не повертається. І вона реально розуміє, що їй більше нема чого робити, тільки брати мене продавцем одягу. І я починаю там працювати. Я досить довго розгойдувався, ти знаєш, у мене був такий період в житті, я дуже багато бухав.

Хіба він закінчився?

Я тоді бухав, Нікітос, так, що я міг прокинутися на підлозі. У мене в 11 робота, о 10:15 я прокидався в коридорі і в одязі залазив в душ. Знаєш, я назвав цей період: «Віктор Цой».

Ти знаєш, що Віктор Цой передчасно помер, Іордан?

Тому я перестав так пити. Але він закінчився, я взяв на себе відповідальність і почав пушити Ogonëk. Спочатку я довго був просто продавцем, ала потім я сказав, що готовий до чогось більшого — готовий поїхати на закупівлю разом з Вікою. Для того, щоб підкреслити свою серйозність я сказав, що це відрядження оплачу за свій рахунок. Напевно це дозволило їй довіряти мені, і це був якийсь момент нашого компаньйонства, процесу, коли вона зрозуміла, що і мені це дуже цікаво і що у неї з'явився чоловік, якому вона може делегувати такі відповідальні, важливі процеси, як закупівля, аналіз, продажу та все інше.

Ми стали набагато ближче після цього відрядження. До цього я був у Парижі кілька разів, але тоді я не приїжджав в Париж працювати. Море речей, на тобі лежить відповідальність за те, що ти будеш продавати весь сезон. Це не просто пальчиком тицьнути — ти думаєш, аналізуєш, перевіряєш власні припущення. Тому що те, яка картинка у нас на сайті, у нас в магазині — це результат величезної роботи, яку ти робиш, здійснюючи вибір в користь чогось. Тобі дуже важливо зробити правильний вибір стосовно своїх клієнтів, при цьому дотримуючись свого смаку, не суперечити своїм принципам та філософії. Я почав вивчати це питання, почав ретельніше підходити до цього вибору.


Академічно, в загальному.

Можна сказати академічно. Звичайно ж, мене надихали якісь чудоковаті позиції, типу шуба з пір'я страуса, лілового кольору, або ще що-небудь. Були всякі помилки в житті, але це аналітика і магазин. Ти повинен розуміти своїх клієнтів, ти маєш їх знати. В момент мого першого відрядження, я включився в роботу, включився в процес, я зрозумів, що це моє, я зрозумів, що я хочу не тільки купувати речі і володіти ними, але я так само хочу транслювати естетику, транслювати смак, а найголовніше:

Бути причетним до того, що називається: «це зараз в тренді».

Це дуже цікаво, тому що ти володієш інфою. Ти володієш інфою по відношенню до кінцевого споживача з якого ти отримуєш свій профіт. Це дуже класно і, таким чином, ти можеш з людиною взаємодіяти, йому з тобою цікаво, і ти у нього лідер думок, якщо ти цим переймаєшся. Ось тому мій юнацький шопоголізм сьогодні допомагає працювати з клієнтами, тому що я розумію те, що відчувають вони.

Я пам'ятаю ти мені висловив класну думку, що коли ти купуєш одяг — ти купуєш нового себе.

Коли ти купуєш одяг, ти купуєш нового себе — це дійсно так. Коли взаємодієш з людиною, щось продаєш — ти продаєш не речі, а продаєш відображення в дзеркалі. Ти розповідаєш, що це про відображення в собі несе, що він зможе презентабельно виглядати на відповідному заході, або що його дівчина закохається в нього знову, або що вона, врешті-решт, зможе знайти собі нового чоловіка, якого так довго шукала.

Ось це правильне враження, яке ти показуєш соціуму, ти ж відбиваєшся не тільки в дзеркалі, ти відбиваєшся в очах інших людей, і це почуття дуже важливе відчуття, яке ти повинен зробити. У Віки є дуже класна фраза, якої вона мене навчила:

У тебе є тільки один шанс на перше враження.

Можна вважати, що кожна твоя обновка це твій шанс на нове враження від людей. Можливо ти зустрінеш того самого по дорозі, можливо тебе побачить твій майбутній роботодавець, можливо тебе зніме якась прихована камера, і ти потрапиш на зйомки якогось кліпу, у мене, щоб ти розумів, всі з цих історій були в реальному житті. І завжди я виглядав круто.

Так, я розумію. В Ogonëk є і українські бренди, розкажи як у вас селекція відбувається. Чому ви працюєте з українськими брендами? Через підтримку?

Ні, ні в якому випадку. Першочергово підтримка тут не має значення, ти знаєш, коли я тільки почав влазити в закупівлю і, Віка вже працювала з українськими брендами до мого приходу в Ogonëk, це був Poustovit та Daily Sleeper. Насправді, сьогодні ми не особливо урізноманітнили український бренд-бук, тому що хайп українських брендів трапився кілька років тому, але мало зробити хайп, важливо спуститися з хайпа і почати правильно працювати, тому що в Україні бізнесу не вчать. Люди не можуть надовго затриматися на хвилі успіху. Ми намагалися попрацювати з хайповими брендами і усвідомили, що це, напевно, не наш шлях, ми більше про стійкість.

І українці, якщо говорити про них, крім Poustovit, напевно, ще ніхто не дожив до такого рівня, щоб через 30 років їх речі все ще носили. Українських брендів не така велика різноманітність, і найдивовижніше, що всі українські бренди, з якими ми працюємо, пройшли не українську школу.

Тобто спочатку вони набрались досвіду за кордоном?

Так, це те, про що я тобі кажу. Наприклад, Ксенія Шнайдер пройшла азіатську школу, європейську, вже перед тим, як почати продаватися у нас в Україні. І спочатку вона мала дуже слабку підтримку — ми почали її продавати, потім почав продавати «ЦУМ». Не хочу бути голослівним, але на 80% я впевнений у своїх словах про те, що ми були єдиними, хто продає Ксенію Шнайдер на той момент, коли ми з нею познайомилися.

Я знав її давно, ще до цього, я знав, що вона дуже сильно полетіла в космос на джинсах, які порвали просто всю Азію, їм було прикро, що у них невелика підтримка в Україні, але я читав в одному з інтерв'ю, що вони зробили шоу в Азії і там була черга на посадкові місця, в Україні вони зробили шоу і вони навіть не заповнили перші ряди. Тобто, це було настільки різне ставлення до бренду в рідній країні і закордоном.

На твою думку окрім Шнайдер ще є успішні кейси українських брендів?

Так, це бренди, які пройшли європейську чи американську школу: Poustovit, October, Sleeper, Олена Рева і все, мабуть. Ну з моїх улюбленців завжди був і буде — Daily Sleeper, але моє відкриття це — Аня Октобер, вона повністю змінила моє відчуття жіночності, її нереальний директор, яка точна прям як годинник, але знаєш чому вона така, тому що вона жила в Америці.

Чого на твою думку не вистачає українським брендам, щоб вони стали світовими?

У нас немає шкіл і людей, які займаються цим серйозно, тому що фешн це серйозно, камон. Італія заробляє на фешні, Франція заробляє величезні гроші. А в Україні такого немає, в Україні ще до цього підходять несерйозно, все це сьогодні змінюється, але змінюється це завдяки тому, що наш відкритий світ дозволяє дизайнерам продаватися за кордоном, якби наші дизайнери були заточені під український ринок, вони б просто зникнули, не встигнувши заявитися, дуже-дуже швидко, думаю, після першого сезону відразу ж.

Для брендів важливо опинитися в правильному місці.

Але ми, через те, що у нас багато іноземних брендів, ми можемо цих самих українців дуже добре пушити, тому що виходить людина приходить, знаючи, що у нас певна вибірка, і тут ми розповідаємо: ось, це Шнайдер, і це класно. Звичайно, я розумію чому для брендів важливо опинитися в правильному місці, в класному магазині, тому що тебе знаходить твоя цільова аудиторія, не просто ті, хто тебе підтримують, а ті, хто тебе реально купує, носять, оцінюють твою якість. Через хороший магазин можна класно розуміти клієнтів, класно збирати фідбек.

Ви підтримаєте постійний зв'язок з українськими брендами?

Так, я завжди на телефонах, в листуванні, кажу: «Чуваки, тут погано, тут супер, давайте це ще раз повторимо». Тобто, це все дуже класна, цікава робота, і ти можеш створювати нові колаборації, робити щось унікальне для магазину, я таке дуже люблю. І українці дають мені можливість це зробити швидко, тому що вони поруч.

Ти пишеш, що у нас не вистачає шорт, або чи можемо ми зробити якісь штуки, і вони такі: «Так, звичайно, давайте зробимо», або пишу: «Дівчата, ми все продали, давайте ще», а вони такі: «Так, висилаємо». Звичайно, в цьому сенсі з українцями дуже класно працювати, особливо якщо у них все налагоджено, швидке виробництво, швидка реакція.

Розкажи мені про майбутнє Ogonëk, як ви бачите його з Вікою, які подальші плани розвитку, і таке інше?

Сьогодні ми займаємося дуже активно тим, що ми пушимо сайт. Його ми створили зовсім недавно, ми хочемо напрацювати нову аудиторію на онлайн. Це інші люди, це зовсім не ті клієнти, яких ми знали, це люди, які випадково роблять покупки, натискаючи на кнопку. Тобі повинні довіряти. І ось цю довіру дуже хочеться зараз завоювати, заслужити, і дуже цікаво розвивати, цікаво займатися рекламою.

І друге, що ми хочемо — внутрішній бренд. Тобто як магазин це буде продовжувати працювати, ми його диференціювали на чоловічий, ми поки зробили дуже маленький чоловічий, де там всього 3-4 бренду, але я буду його розширювати, якраз зараз закінчується reserved 21, це преколекція 22-го року, я сяду і перегляну всі чоловічі колекції, які мені цікаві і я думаю, що в наступному сезоні вже буде, як мінімум, 5-7 чоловічих брендів. Це буде цікаво, тому що в Україні мало, в Одесі зовсім немає прикольних чоловічих магазинів, але я вважаю, що ми беремо не брендами, а вибіркою.

Вибірку, яку робимо ми, не робить ніхто в Україні, і це класно, в цьому ми унікальні. Немає таких, як ми, тому так і відбувається. Ну а про внутрішній бренд поки говорити нічого не хочу особливо, але, так, у нас точно буде свій внутрішній бренд, він вже є, але ми повинні його запустити у виробництво буквально скоро. Не зовсім про одяг, але дуже про Ogonëk, про затишок, про комфорт, про відчуття себе в квартирі, як вдома, тому що Ogonëk завжди транслював естетику, у нас комфортно, у нас дуже класно в магазині, у нас затишно, у нас квіти , картини, меблі старі, і це все ніби ти у когось вдома, у когось в гостях, але ти в магазині. Просто в цій дивній квартирі, а ще й висять речі, які можна купити.

І ще Іордан ходить і шепоче тобі на вухо щось, як спокусник: купи, купи.

В цілому, це мало схоже на магазин, такого формату майже немає, і це виглядає дуже прикольно, тому ми хочемо внутрішній бренд, який будемо продовжувати нас в тому, що люди будуть купувати. Що б це було про будинок, затишок, комфорт. І я сподіваюся, що скоро ми всі це запустимо, ти побачиш це, і все буде класно.

Я був у вас і там правда дуже затишно! Дякую за інтерв’ю.

Магазин: OGONЁK
ТЕКСТ: НІКІТА РИБАКОВ

















































ДАЛІ
Замовити