Ти займаєшся діджеїнгом вже 13 років. Як виглядала індустрія, коли ти починала?
Я граю з 2007, а почала працювати у нічних клубах з 18 років. Пізніше мені пощастило працювати у Дмитра Слукіна в Party Salon Agency. Зараз він займається кавою і не має жодного стосунку до клубної та танцювальної культури, але коли мені було 20, він був єдиним промоутером такого рівня, який працював з декількома клубами одночасно і майже щотижня привозив до нас діджеїв з різних країн. Я була дуже захоплена його роботою.
Як робота в агенції переросла в кар’єру діджейки?
Я почала слідкувати: які діджеї приїжджають, що вони грають, яке у них життя. Це були артисти, які грали виключно з вінілових платівок – діджиталу взагалі не було. У той час я була закохана у відомого московського ді-джея. Він часто бував в Україні з гастролями і щоразу привозив диски з міксами, саме на цій музиці я виховувала свій смак.
Це був house, я була повністю в нього занурена: рівна бочка, впевнений ритм, дуже красиві гармонії. Так і сформувався мій тогочасний стиль, який став фундаментом.
Вінтажні окуляри 2GLAZA, прикраси YASTREB JEWELRY
Десь у 2006 році я почала вчитися грати саме на платівках, а у 2009-му я познайомилася зі Стасом Тві, який розповів мені про те, наскільки зручно грати з CD- дисків: ми завантажували музику на комп’ютер, а далі записували на компакт-диск – так тривало впродовж кількох років поки не з’явилася можливість грати з flash-карток.
Розкажи, як з’явилося твоє шоу Get High на “Radio Miami”?
На сетах я зазвичай граю диско, хауз, фанк і часом актуальний хіп-хоп, а для Get High відбираю не танцювальну музику, а ту, яка створює кайфову атмосферу. Вона може бути ліричною, сумною, емоційною – будь-якою, це музика, яку ти радше будеш відчувати, а не танцювати під неї. Я ділюся зі слухачами нішевою, але дуже актуальною у світі музикою.
Програма спершу виходила на радіо «Аристократи», далі на «Просто Раді.О», а потім мене покликали на «Radio Miami» і, мені здається, що це найкраща платформа для Get High. Паралельно кожен тиждень я публікую минулі випуски у себе на SoundCloud, люди слухають і пишуть свої враження. Мені приємно, що їм подобається, а я таким чином пізнаю себе і розвиваю, напевно для цього Get High і був створений.
У твоїй музиці багато фанкових, соулових та диско-мотивів. Навіть у своєму шоу ти ставиш треки, які побудовані на цих жанрах. Як з’явилася любов до такої музики?
Коли я почала цікавитися, звідки пішла та музика, яка мені подобається. Якщо зануритися в історію, то виявиться, що хауз виник у 80-ті роки. До того було диско, тобто хауз сформувався на базі диско, а диско з’явилося з фанку. В той самий час виник і хіп-хоп.
Диско стало логічним продовженням живого звучання, а хіп-хоп – це нарізані семпли фанку, майже усієї дискографії Джеймса Брауна.
Вінтажні окуляри 2GLAZA, прикраси YASTREB JEWELRY
Опиши себе і свою музику?
Це буде одне слово: про мене – це кайфуша, а про музику – вона кайфова.
Скільки платівок у твоїй колекції вініла?
Зараз небагато - близько 200, тому що я не займаюся цим надто активно. З кожної мандрівки я обов’язково привожу від 2 до 25 платівок. Декілька років тому я була в Маямі і в мене в аеропорту була перевантажена валіза: я везла додому більш ніж 30 платівок.
Перед карантином я вперше була у Лондоні і зайшла в один вініловий магазинчик. Познайомилася з чоловіком, який там працював. Найімовірніше, це була його крамниця і його лайфстайл.
Мені завжди цікаво з такими людьми поговорити, запитати поради про те, що краще придбати – такий собі смолток.
І саме там я купила те, що мені невластиве – це платівки з записами свінгу і рок-н-ролу. Дуже цікаво спостерігати за тим, як музика еволюціонує, особливо за допомогою старого вінілу.
Саме тому ти колекціонуєш вініл?
Я знаю людей у яких тисячі, а то й десятки тисяч платівок, але я не настільки фанат. Для мене це вже якась зацикленість на речах. З одягом в мене та сама історія: я завжди його кудись віддаю, обмінюю, переробляю.
Вініл – це класно, це фетиш, стиль. В мене є платівки Еріки Баду, яку я обожнюю й інших дуже визначних і важливих мені артистів: Барі Уайт, Джеймс Браун, Майкл Джексон – всі ці люди якось вплинули на моє музичне виховання ще в дитинстві. За всі ці роки в мене змінилися стилі гри і підходи та з’явився багаж культурних знань не тільки про музику, а й про історію певних важливих для музики людей: Брауна, Хендрікса, Джексона, Квінсі, його продюсера. І коли ти знаєш історії цих людей, ти інакше сприймаєш музику.
З усієї колекції, які для тебе найбільш знакові альбоми та виконавці?
Це дуже важко, насправді, обрати 5-6 альбомів. Ось перші, що приходять на думку:
Nicolas Jaar - Space Is Only Noise
Erykah Badu - Mama’s Gun
Michael Jackson - On The Wall
Rhye - Blood
FKJ - French Kiwi Juice
Українська клубна культура активно розвивається. Тобі, як діджейці, подобається траєкторія руху?
Я росла на нічній культурі і дуже люблю її. Це круто, що у нас все так стрімко розвивається, але мені не подобається, що музика стала одноманітною. У нас Паша Пластик і Філіп Маркович роблять вечірки Low у Closer, на які запрошують закордонних артистів, що грають справді круту музику, яку я також граю на своїх сетах: музику добра та любові. Для мене вечірки – це більше про спілкування, ніж про постійні танці, напевно тому я і не прихильник нічних клубів в їх теперішньому розумінні.
Я була у позаминулому році у Берліні, ми відвідали багато місць: барів, де можна потанцювати, нічних клубів і там ніде не грають техно. Там звучить хауз, фанк, хіп-хоп – дуже приємна, інтелектуальна музика з позитивним вайбом. Це саме те, чого мені не вистачає у вечірках: барчики, де можна зібрати публіку, для якої можна буде створити лампову атмосферу, щоб люди відчули позитивні емоції. А на рейвах панує атмосфера, як я її називаю: «повиганяти чортів».
Є стереотип про допінг, як невід’ємну складову клубної культури. Як ти ставишся до експериментів з “речовинами”?
Важливо мати культуру вживання - у нас тут дуже велика прірва. Цим мені і подобається західна культура, в тих самих Нідерландах є канал на YouTube, де автори розповідають, як який препарат може впливати на мозок і тіло людини. Це прикольно, що ти дивишся і розумієш: «Ні, це не моє» або «О, а ось це можна спробувати». Я вважаю, що усьому є місце: важливо знати про можливі наслідки та нести відповідальність за себе і свої вчинки.
Ти займаєшся йогою, медитуєш. Як це впливає на твою творчість?
Одне без іншого неможливе – це точно. Навіть, коли я займаюся йогою, то можу робити це з музичним супроводом, але це не та музика, яку б я грала на вечірках або яку я люблю слухати чи вставляти у подкасти на радіо. Часом я потрапляю у такі стани, що музика змушує мене не тільки сміятися та відчувати задоволення. Під час медитації я можу заплакати, вважаю це однією з форм очищення.
Твій сценічний образ – це питання естетики і шоу чи практичності і зручності?
Насправді, для мене це однаково важливо. Не буває так, щоб образ був незручним, але красивим чи навпаки. Моє взуття на 90% - це кросівки і майже всі вони – це Puma, бо я є амбасадором цієї компанії і задоволена тим, як ми співпрацюємо. В мене багато спортивного одягу, який класно міксується з неспортивним. Мій стиль сформувався завдяки експериментам і впливу того періоду, коли я співпрацювала з українськими дизайнерами. Тоді в мене в гардеробі почало з’являтися багато речей саме українських дизайнерів: вони дуже круті.
Сукня RICK OWENS, вінтажні окуляри 2GLAZA, прикраси YASTREB JEWELRY
Мені подобаються люди, які по життю одягаються у вінтажні речі у стилі 60-х або 80-х.
Не на Хелловін чи на якусь тематичну вечірку, а у повсякденному житті. Я так не можу, тому що не люблю межі. Але поважаю людей, які сміливо виражають себе, не озираючись на те, що про них подумають інші – вони найкрутіші.
Вініл, фанк, соул і стара «косуха», куплена на барахолці – це збіг чи цілеспрямовано любов до всього вінтажного? Чим тебе приваблює вінтаж?
Мене приваблює і вінтаж, і сучасні технологічні речі. В мене немає фанатичного ставлення до цього. Я просто люблю усе гарне, я за красу. Якщо це дійсно гарний вінтаж, якщо це посуд, прикраси, одяг, то чому б ні?
Це все про пізнання світу довкола тебе. Прикольно, що можна прийти в якесь місце, де будуть вінтажні меблі і відчути себе в минулому. За допомогою цих речей можна подорожувати часом. Мені здається, що любов до вінтажу виражається саме в цьому.
Фото: Катерина Олійник
Текст: Максим Лиманський
