Нещодавно я зустрівся з Альоною Айгенманн — фаундеркою Kyivness.
За своє життя Альона встигла попрацювати в шоу бізнесі і в кіноіндустрії, помандрувати світом та пожити на Мальті, в Берліні і Лос-Анджелесі. Увесь свій досвід та неймовірний бекграунд вона акумулювала в те, щоб створити Kyivness. Проект, який за два роки свого існування для багатьох став не тільки курованим маркетом, а подією, на яку чекають і місцем, де можна бути собою.
Зовсім скоро Kyivness стане не лише історією одного міста, тому що 25-26 липня Альона та команда привезе Kyivness до Одеси.
Розкажи мені про себе. Виділи важливі точки твого становлення.
Я б виділила філологію, бо мріяла стати філологом, така, знаєш, хороша школа англо-російської філології. І також виділила б режисуру. У мене є дві режисерських освіти, одна — режисер театру, а друга «моя улюблена» — режисер масових заходів. У компанії ми сміємося з цього, тому що коли я випускалася з університету я зареклася, що ніколи не буду працювати режисером масових заходів. Але вони все ж таки трапилися, не знаю з чим це пов'язано. Була також кінорежисура, її я вивчала в Берліні.
Ти їхала туди з метою вивчитися і повернутися?
Ні, але про все по порядку. Моя історія зіткана з протиріч, як і Kyivness, так що давай рухатися степ бай степ. До Берліна я поїхала в Москву. Там я працювала режисером шоу. Я ставила різноманітні шоу для Алли Пугачової, Кіркорова та інших. Це був досить складний процес, тому що я повністю займалася постановкою шоу: від продумування номера, до костюмів балету. І знаєш, коли ти ще така молода, а тобі потрібно командувати стількома людьми — це загартовує. Паралельно ми працювали з Україною — з «Новим Каналом» та «Інтером». Але в якийсь момент до мене прийшло усвідомлення, що навіть добрий фінансовий достаток не може змусити мене продовжувати рухатися в цьому напрямку.
Так, я тебе розумію. Це думка, яку ти постійно відкладаєш подалі в своїй голові, але рано чи пізно ця куля лопається і ти більше не можеш з цим миритися. Як це сталося у тебе? Це був раптовий порив або ретельно спланована дія?
Увесь час, поки я йшла цим шляхом, коли я була в шоу-бізнесі, я не відчувала, що я роблю щось значуще. У мене є смішна історія з дитинства. Існує така таблиця, яка називається «Квадрат Піфагора». З її допомогою, за датою народження, можна виявити мету життя людини. І коли ми з мамою в дитинстві розраховували мої цифри, то у мене була величезна кількість вісімок — числа служіння народу. І ще тоді, мені, маленькій дівчинці, здалося, що я повинна слідувати своєму знаку, повинна служити народу.
Я не відчувала, що роблю щось значуще.
І повертаючись до твого запитання, поки я працювала в шоу-бізнесі мене поступово наздоганяло усвідомлення, що я не роблю те, що потрібно місту, людям, Землі. Мені здавалося, що це все якось безглуздо, що у всьому нема такого потрібного для мене глибинного сенсу. У якийсь момент я зрозуміла, що не можу з цим змиритися.
І після цього ти прийняла рішення про переїзд до Берліна?
Так, тоді я прийняла рішення, що все. Мені був 21 рік і я зробила такий важливий вчинок — виїхати з України. Але до Берліна я якийсь час прожила на Мальті. Мальта стала для мене тим місцем, в якому я шукала відповіді на свої питання, шукала себе. Але вона стала для мене занадто тісною і курортною історією, яка повинна була закінчитись. А після Мальти трапився Берлін.
Розумію, Мальта стала для тебе підготовчим періодом для чогось більш значущого. У твоєму випадку, це був Берлін?
Так, потім стався Берлін і кінорежисура. Це було чимось більш усвідомленим, тому що я зрозуміла, що мені подобається писати. Я почала рухатися в цьому напрямку. Я писала англійською сценарії для коротких музичних кліпів, для комерції і навіть попрацювала з Марком (прим. Редактора Марк Уілкінс — кінорежисер) над коротким метром «Bon Voyage». Це був період в моєму житті, коли я дуже багато писала. Я засинала і прокидалася з ноутбуком, так могло тривати тижнями.
Тобі не було самотньо в Берліні?
Ні, у мене були якісь друзі. Я комунікабельна, тому в цьому плані мені не складно. Я б сказала, що тоді, коли я в 21 рік поїхала з України почався новий період в моєму житті. Це був довгий, тернистий шлях, шлях божевільних подорожей і життя з валізою. За цей відрізок часу я встигла попрацювати в продакшені у Парижі, брала участь у створенні кіно, працювала з іноземними режисерами та пожила в Лос-Анджелесі. До України я повернулася тільки три роки тому.
Це був довгий, тернистий шлях, шлях божевільних подорожей і життя з валізою.
Розкажи про свою життєву філософію і як ця філософія перегукується з філософією Kyivness? Які свої якості і принципи ти перенесла в свій проєкт?
Знаєш, мені здається що це легкість і авантюризм.
Від слова «авантюризм» в мені радіє мій внутрішній одесит.
Так, це ж невід'ємна частина. Моя мама обожнює цитувати Ільфа і Петрова і якщо заходило питання про фінанси, вона говорила: «Про кишенькові гроші не треба думати, вони валяються на дорозі, і ми їх будемо підбирати у міру потреби» (прим. редактора роман «Золоте Теля»). І ця фраза стала квінтесенцією мого життя, моє дитинство було сповнене подібними цитатами. Ця філософія легкості, авантюризму, руху, спонтанності у всьому, що відбувається і комунікації.
Kyivness зайняв в мені цю нішу. Нішу богемності, яка проявляється в трушності локації, в старій колоні особняка, в дерев'яних сходах, в історії, яку може розповісти це місце. Kyivness проявляється в людях, які туди приходять. Вони всі абсолютно різні: від студентів до лакшері сегмента. Це зачаровує.
Ти вважаєш, що «богемність» ще жива?
Коли я була в Одесі минулого тижня у мене був момент прозріння. Днем я зайшла у «Золотий Дюк» — караоке в старій будівлі на Приморському бульварі. І це було так дивно, тому що в с старому будинку у самому центрі Одеси знаходиться караоке-клуб з декораціями 90-х. Коли я вийшла звідти я побачила готель «Лондонська», недалеко затишні ресторанчики, звідкись доноситься Френк Сінатра. І я сіла на лавочку і заплакала. Тому що це дійсно чудово. В цьому і проявляється богемність в моєму розумінні, богемність в парадоксальності оточуючих нас речей. Це свого роду дзен-буддизм, ти розумієш, що вона є і її немає одночасно.
Kyivness — це котел суперечливості.
І в такі моменти ти розумієш, що наш світ — котел суперечливості. І Kyivness — це котел суперечливості. Концепція історичних локацій, локальних брендів, вінтажа, музики і абсолютно різних людей міста — це клубок протиріч.
KYIVNESS у маєтку Уварової, 2019
Я з тобою згоден. Круто, що ти є ініціатором того, щоб це все працювало, як єдиний цілісний механізм. Ти замислювалася про те, що усе неправильне і хаотичне водночас починає працювати завдяки тобі?
Це сталося спонтанно. Коли я повернулася до України, я зрозуміла, що мені потрібно щось робити. Я більше не хотіла займатися сценарною справою, не хотіла залишатися наодинці з комп'ютером. Мені хотілося живого спілкування, взаємодії, мені хотілося бачити людей. В мене була сильна депресія з цього приводу.
І потім щось сталося. Поступово навколо мене почала формуватися компанія талановитих молодих людей. Тоді почало зароджуватися наше ком'юніті, яке спочатку взаємодіяло лише в спілкуванні. А потім переросло у роботу. Так стався перший Kyivness у галереї на Рейтарській. І я нарешті зрозуміла, що знайшла свою віддушину. Я зрозуміла, що знайшла проєкт, в який я можу без залишку себе вкласти.
Розкажи детальніше. Мені швидше цікаві не подробиці самого створення, а твоє внутрішнє відчуття від створення чогось значимого для тебе і для міста.
Це було жорстко. Якщо хтось захоче повторити Kyivness — нехай готується два роки прожити в постійних нервах. Тому що у нас завжди нові локації, які часто не підготовлені технічно. Ти фактично кожен раз режисуєш дійство з нуля, і кожен раз ми стикалися з колосальною кількістю перешкод. Зараз цей процес проходить легше, але для цього знадобилося довгих два роки. По закінченню цього часу, я можу сказати, що тільки нещодавно я почала розуміти як це повинно функціонувати, як повинна виглядати база учасників і як взаємодіяти з локаціями. Два роки Kyivness тримався на моїй ініціативі і на моєму внутрішньому відчутті. Зазвичай найбільше проблем пов'язано з локаціями.
Розкажи історію про те, як ви домовлялися з Адміністрацією Президента.
Як я домовляюся? Зазвичай я приходжу і кажу: «Привіт, а що у вас тут?». А вони такі: «А ви хто?».
KYIVNESS В УКРАЇНСЬКОМУ ДОМІ, 2020
Як це було? Як я зрозумів, ви заїхали на локацію, але як виявилося її також забронювала Адміністрація Президента для якогось івенту. Як ти вирішувала цю проблему?
В голові у мене було щось типу — я фінальна інстанція всього цього дійства, всіх цих 3-х тисяч хіпстерів. Хоча слово «хіпстер» я раніше не використала, його я підчепила в Одесі три дні тому.
Це найкраще, що можна підчепити в Одесі, ти ще легко відбулася. Бували випадки і гірше.
Смішно! Загалом, я розуміла, що я фінальна інстанція всього цього божевілля. Тоді моя команда складалася з молодих ідейних людей і мене. І коли прийшла Адміністрація Президента було дуже смішно, тому що стоїмо ми, усі у різнокольорових речах, заїжджають якісь пальми, речі, повний бардак. А з іншого боку представники президента з серйозними обличчями і не менш серйозними костюмами. І спочатку сили могли здатися нерівними, але з іншого боку, йти проти нас їм точно було не варто. Як виявилося, тоді Порошенко повинен був проводити якусь зустріч, яка стосувалася молодіжних організацій. Загалом, Kyivness ми відстояли.
У нас часто трапляються цікаві історії на локації, наприклад, в особняку Лібермана за нами бігала божевільна вісімдесятилітня бухгалтерка, яка чомусь вирішила, що ми повинні їй дати ще грошей. Звучить неправдоподібно, але воно дійсно було так.
У цьому світі богемної рапсодії, або, краще сказати — богемної абсурдії, може трапитись що завгодно.
Єдина локація, з якої у нас не виникло проблем — це Український дім. Вони великі молодці, саме тому ми стали їх резидентами в 2020-му році. Зараз ми на жаль чекаємо, коли знову ми зможемо туди повернутися. Мені подобається, що це нове життя радянського модернізму, я трохи втомилася від особняків.
Стикаючись з такою кількістю проблем ти не думала все кинути?
Так, я часто думала про це. Але кожен раз, коли я говорила собі, що це мій останній Kyivness, нам завжди починали писати учасники та гості. Для них це стало невід'ємною частиною життя, він їм потрібен, це їх важлива історія, ковток свіжого повітря.
Це історія міста, історія людей, а я лише частина цієї історії.
Я зрозуміла, що я не роблю це для себе. Я — провідник, який пропускає цю енергію через себе, об'єднуючи всіх цих чудових людей в одному місці. Це історія міста, історія людей, а я лише частина цієї історії. Я ніби належу цій енергії і вона штовхає мене вперед. Це неймовірне відчуття, що ти вперше за життя знайшов себе. Все своє життя я намагалася робити щось значуще для людей і кожен крок рухав мене до цієї точки.
Як би ти описала Kyivness для мене і чому мені варто туди піти?
Дуже важливо розуміти, що це курований маркет. Це означає, що на Kyivness представлена половина вінтажних проектів та половина локальних. Це такий божевільний мікс. Якщо говорити не про маркет, а про подію, то варто відвідати Kyivness, тому що ти відчуєш колосальний заряд енергії, натхнення, розуміння, що ти не один. Розуміння, що є люди, які мислять так само як и ти. Ти просто не бачиш їх кожен день, а вони є. На Kyivness ти зрозумієш, що їх багато.
Це те, що я хотів почути. Я буду чекати, коли відбудеться наступна подія. Ти займаєшся цією справою два роки. Скажи мені найбільший твій страх, який пов'язаний з Kyivness: розчарувати людей, зіткнутися з проблемами на локації або щось ще. Чого ти боїшся кожен раз, коли знову і знову це робиш?
Мій найбільший страх, що це стане нецікаво людям. Що в якийсь момент це перестане бути важливим. Я завжди кажу, що можна викинути з Kyivness всі ці речі, це взагалі не про це. Kyivness — це проект про любов, а все інше другорядне. Мені буде дуже сумно, якщо її раптом не буде. Kyivness буде жити стільки, скільки живе ця любов.
Kyivness — це проект про любов, а все інше другорядне.
Любов наших резидентів, наших гостей і нашої команди. І якщо їй одного разу буде призначено закінчитись, ми приймемо це та перейдемо в іншу для себе форму.
Якщо говорити про іншу сторону медалі, що ти вважаєш найбільшим успіхом Kyivness для себе особисто?
Мені здається, що це набуття впевненості в собі. Kyivness дав мені можливість повірити в себе, в свої сили. Ще під час навчання в університеті, під час моїх творчих пошуків, я завжди відчувала себе андердогом. Я не розуміла, де мої люди. І я згадую себе в 17 років, як я сиділа на Гоголівській і плакала від того, що думала, що я одна. І тільки зараз я знайшла всіх цих людей. Людей, які мислять, як я. Вони існують. І мені до сих пір складно в це повірити.
Тільки зараз я знайшла всіх цих людей, які мислять, як я.
Все ця історія, це моя любов, яка трансформується в Kyivness. Мені не потрібен особистісний тріумф. Мені цікаво, коли я бачу, що моя любов знаходить нову форму. Люди взаємодіють з нею, беруть її з собою і несуть по життю. Це колосальне почуття. Зараз я щаслива. Це схоже на те почуття, коли під час медитації тебе пронизує абстрактний промінь, який з'єднує тебе з величезною махиною світобудови. Я цього ніколи не відчувала до цього часу. Моя місія — місія провідника.
Мені подобається, що мені не потрібно задавати тобі навідні запитання. Чітко видно, що ти гориш цим. Це дуже надихає. Kyivness вперше приїжджає до Одеси, розкажи, що ти про це думаєш?
Я відвідала Одесу минулого тижня. Для мене було важливо зрозуміти це місто, тому що Kyivness буде в Одесі 25-26-го липня. Наші київські та одеські резиденти об'єднаються для того, щоб це стало чимось сміливим і неповторним. Місія Kyivness, щоб люди з Одеси і Києва не сприймали один одного, як конкурентів. Я побачила багато прекрасних одеситів, поки була там.
Ще одна з важливих місій, яку ми несемо — я не хочу нікого міняти. Ти приходиш до нас і залишаєшся тим, хто ти є. Будь ти вуличним художником, незрозумілим поетом, дамою з собачкою або Альоною Айгенманн. Kyivness — це тепла, затишна атмосфера, яка допомагає тобі розкритися і відчути тебе собою. Тому в Одесі мені було важливо поспілкуватися з багатьма людьми, щоб зрозуміти їх світогляд і філософію.
У вас представлені дуже різні бренди. Який головний критерій по їх відбору?
Якість і людина, яка стоїть за цим брендом. Для нас дуже важливий фаундер бренду і як ми спілкуємося. Якщо не можу зрозуміти по сайту, хто він — ми запрошуємо його на особисту зустріч. Це те, що відрізняє нас від інших маркетів, як мені здається.
Так як ми постійно змінюємо локацію, ми не можемо сказати людині, що він буде в якомусь конкретному місці. Тому що розташування учасників ми залишаємо за собою. Ми дуже якісно режисуємо кожен Kyivness. Я називаю це «драматургія Kyivness-a».
Це буде не Kyivness, якщо навколо локації не поетично.
Разом з нами ти проходиш певний шлях, у якого є початок і кінець, ти можеш йти по алеї і вже занурюватися в атмосферу Kyivness-а. Це буде не Kyivness, якщо навколо локації не поетично. Коли ти заходиш всередину, тебе зустрічає ще один етап — цікава лаунж зона, якісь квіти. Ми ніколи не ставимо рейли з речами на вході. Ми намагаємося вибудовувати подорож гостя таким чином, щоб це було йому було комфортно. Це ретельно спланований шлях з точкою входу і виходу. Тому дуже важливо взаємодіяти з нашими учасниками, щоб це були люди, які розуміють і поділяють цю філософію.
Останнє питання, але не останнє за значимістю — яким ти бачиш Kyivness в майбутньому?
Я бачу, що це така культурна велика платформа, в яку входить маркет, медіа, серія міських подій, магазин, напрямок розвиваючий урбаністику.
Kyivness в майбутньому — це класна міська історія, яка допомагає відчувати, що ти не один. І своїм полем об'єднуючи гарних людей, адже вони є не тільки у Києві. В Одесі, у Львові, в Івано-Франківську та в інших чудових містах нашої країни. Майбутнє Kyivness — це підтримка всіх цих людей, щоб вони знали, що вони не самотні.
Як би сказав Остап Бендер: «Засідання триває». Дякую за таку відверту бесіду.
ТЕКСТ: НІКІТА РИБАКОВ
